В українському законодавстві поняття “виробнича практика” і “стажування” не є тотожними, хоча й
мають багато спільного. Стажування є формою підвищення професійного рівня,
тобто дозволяє студентам отримати практичний досвід і, водночас, адаптуватися
до реалій професійного середовища.
Право на стажування виникає у
студентів вишів й учнів професійно-технічних навчальних закладів, які отримали
професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований
робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» і продовжують навчання
на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні. Усі умови визначаються в
договорі про стажування, який повинен укладатися між студентом та керівником
підприємства (установи, організації), де проходитиме стажування, проте, процес
стажування обов’язково відбувається лише у вільний від навчання час. Строк
стажування за договором не може перевищувати шести місяців.
На відміну від стажування, практика є
обов’язковим елементом навчального процесу. Її проходження повинні
забезпечувати навчальні заклади. Навчальні заклади також перераховують
підприємствам усі витрати на проходження практики (наприклад, витрати на
матеріальне забезпечення практики). Варто
зауважити, що відшкодовувати
витрати підприємствам на організацію та проведення практики учнів ПТУ
законодавством не передбачене.
Таким чином, місця для проходження практики
учням ПТУ підприємства повинні надавати безкоштовно.
Запис про стажування обов’язково
повинен бути внесений до трудової книжки особи, в той час як для практики (яка
є елементом навчання) такої вимоги законодавством не передбачено.
Якщо стажування є оплатним, усі
податки і збори вираховуються із заробітної плати в загальному порядку.
Практика ж, як правило, не оплачується.
Проте, якщо договір про проходження
практики, укладений між університетом та підприємством, передбачає оплату
діяльності студента, ВНЗ може отримувати певну суму (не більше 50%) заробітної
плати студента на свою користь.
Автор: Марія Звягінцева
0 коммент.:
Дописати коментар